Центр європейської інформації в м. Чернівці

Головна Про наш центр Анонси Новини Контакти Портал Мережі

Головна » Новини » Про журналістику в ЄС

Про журналістику в ЄС
gregoriperon225x300.jpg (12.58 Kb)
Франція – одна із шести країн, що стояли біля витоків створення Європейського Союзу, який розпочав свій шлях ще у 1957 році як Європейське економічне співтовариство. Тож можна вважати, що Європейський Союз функціонує вже 56 років. Переживши кілька переформатувань та криз, розширившись до 28 членів, ця структура все-таки довела, що є однією із найстабільніших політико-економічних міжнародних організацій світу.
Разом з тим, внутрішні процеси в кожній країні-члені виглядають по-своєму, часто вони не є настільки ідеальними, як ми собі уявляємо, хоча завжди є конкретні переваги, які Україна могла б запозичити собі на користь. Сьогодні ми спілкуємось із французьким редактором та журналістом Грегорі Пероном.
– Наскільки у Франції журналісти є впливовими, тобто наскільки з ними рахується влада?
– Журналісти в переважній більшості незалежні, навіть якщо вони мають свої політичні смаки. Вони розуміють, що від їхньої роботи залежить їхнє ім’я та імідж, а це – дуже багато. Журналісти зазвичай намагаюся робити свою роботу фахово, але в той же час сприяють одноколійному, тобто досить стереотипному мисленню.
– Розкажіть про систему Спілки журналістів у Франції. В Україні членство в спілці – пожиттєве. А у Франції?
– Зовсім ні! Ви отримуєте посвідчення лише на декілька років, і згодом повинні знову подати заявку на членство і доводити, що ще працюєте журналістом і не втратили кваліфікації. Як на мене – це дуже важливо, адже зменшується ризик використання посвідчення у власних цілях, якщо людина пішла із журналістики чи почала недобросовісно виконувати свою роботу.
– В Україні багато говорять про створення суспільного телебачення, яке незалежне від бізнес¬інвесторів та влади. Поки що його створити не вдалося. Чи є таке телебачення у Франції?
– У нас, у Франції, є суспільне телебачення, але керівник каналу призначається політичною владою, тому незалежність, зрозуміло, відносна. Проте у нас є державна організація, котра дуже ретельно кон­тролює, щоб всі політичні партії мали репрезентативний час на телебаченні відповідно до кількості відсотків на останніх виборах. Ця структура – потужна і шанована, справді має вплив.
– Чи є у Франції державні ЗМІ? Або ж всі засоби масової інформації – приватні?
– Кожен, хто користується телебаченням, платить податок, завдяки котрому функціонують державні телебачення та радіо, тож у нас є багато державних теле¬ та радіоканалів на будь¬який смак.
– Чи відчутно в приватних ЗМІ, що вони мають редакційну політику, якою керують інвестори?
– Зазвичай це може бути помітно. Наразі досить помітно, що є прошарок журналістів на боці влади, і багато з них не пов’язані з заклопотаністю населення. Чимало французів відчувають, що ЗМІ не дають об’єктивної інформації, великою мірою – це правда.
– Тож як до журналістів ставиться французьке суспільство – з повагою чи як до продажних писак?
– Загалом у сфері журналістики не так багато корупції, як в інших сферах. Її можна вважати досить чистою порівняно, наприклад, зі сферою юстиції.
– Чи мають право французькі журналісти носити зброю?
– Якщо журналіст під загрозою, держава може взяти його під свій захист. Щодо зброї, то немає закону, який дозволяв би журналістам зброю, отримати дозвіл на неї журналіст може як звичайний громадянин.
– Чи часті і чи взагалі були протягом останнього часу політичні вбивства журналістів?
– Я не пригадую таких випадків. Маніпуляції – так, залякування – так, шпигунство – так, але вбивств немає…
– Наскільки широкі права журналістів? Куди вони мають доступ, а що все таки для них є недоступним?
– Права журналістів – широкі і добре захищені законом. Я особисто вкрай важливим вважаю закон про захист джерела інформації, коли у критичних ситуаціях журналіст має право не називати осіб, що поділилися важливими даними. Щодо приватного життя – його закон захищає, але справа в тому, що гонорари за ексклюзив у десятки разів вищі, ніж штрафи за порушення етики, тому все залежить від моральних принципів кожного окремого журналіста.
– Чи є закон про суспільно важливу інформацію, за яким, якщо журналіст доведе, що дані важливо знати суспільству і від цього залежать життя та здоров’я громадян, то він може розголосити навіть державну таємницю, наприклад, про вичерпання стратегічних запасів газу чи таємні операції служб безпеки?
– Такі скандальні ситуації іноді трапляються, і в таких випадках французький журналіст добре захищений, адже його перше право за законом – «мати вільний доступ до всіх джерел інформації та вільно досліджувати всі факти, які впливають на суспільне життя». Саме завдяки цьому і можна класифікувати небезпечну інформацію, яку приховує уряд як суспільно важливу. Окрім того, французькі журналісти захищені не тільки внутрішньодержавними, а й європейськими законами, що створює поле для глибших досліджень і публікації гостріших конфліктів.
– Журналіст у Франції – багата людина?
– Мабуть, французький журналіст – забезпеченіший, ніж український. Та його добробут залежить від професійності, адже якщо не вдається отримати чи продовжити журналістське посвідчення, платять значно менше.

Інтерв’ю – Леся ВОРОНЮК
Переклад з французької – Андрій ВОЛОШИН, “Буковинське віче”


Стаття підготована за сприяння Міжнародного фонду “Відродження”

Публікація газети "Буковинське віче" - http://bukviche.com/gregori-peron/
Розділ: Новини Переглядів: 1179 | Розміщено: 20 листопада 2013


 

Меню сайту




Радимо прочитати

Copyright © 2010 Центр європейської інформації в м. Чернівці
 

Авторизація ...

Логін :
Пароль :